про мене.

   Я не хотіла бути шаблонною. Кожного року змінювала колір волосся та принципово не заводила друзів. Або просто не заводила, все ж, не тваринки вони, ті друзі. З інтервалом у півроку я змінювала стиль та хоббі. Завжди вміла знайти шось таке ненормально-збочене. Писала різними мовами, та все ж, лишень тими, якими могла говорити. Мої сни аж досі є кольоровими. Можливо це від зарозумних книжок, які я люблю читати на ніч, або ж, мої збочені думки приходять в гості на чай до мого мозку. 
   Від шаблонності я проколювала своє тіло, а від страхів дивилась мультики зранку. Все життя, до речі, мої дні починаються з мультиків. Вони, краще за каву, фарбують день та задають тональність усім твоїм планам. Мої хлопці завжди були протилежними мені. А ті, з якими я хоч трошки була схожа характером або вподобаннями, просто дико бісили мене. Це як галімий зелений колір, котрий ненавиджу вже п'ятий рік. Дивно, чому. Шаблонно?
   Єдине, що залишається шаблонним-цінності. Те, на що я кожного року дивлюсь по-іншому : по-дорослому та, певно, з мішечком цинізму під правим оком. Та все ж, цінності лишаються незмінними - сім'я, духовний розвиток, кар'єра, нащадок. В цьому контексті кохана людина входить до сім'ї, тому що все життя я зліплювала ці поняття до купи.